Поріг
– кам′яниста гряда, що перегороджує русло річки. А забора – така сама
гряда, але вона перегороджує русло не повністю. Пороги створювали
підпір води. Нижче порогу її рівень різко падав, іноді утворюючи
невеликі водопади. А між нагромадженнями каміння, на бистрині,
швидкість потоку досягала 6,5 метра в секунду. Для такої великої річки,
як Дніпро, це незвичайна швидкість. Адже чим крупніше річка, тим більше
вирівняно її ложе і менша швидкість течії.
Нещодавно
в книжкових магазинах Дніпропетровська продавалася книга емігранта
катеринославця С. Вербова «По Дніпру через Пороги», яка була видана в
Парижі в 1956 році та перевидана в нас. Автор у свої гімназичні, ще
дореволюційні роки жив із друзями на березі Дніпра. Весь вільний час
вони проводили на річці і називали її «своєю планетою». Плавали на
човні на острови, гуляли на лівому березі у справжніх березових гаях (у
районі нинішнього житлового масиву Сонячний). А одного разу найнялися
охоронцями супроводжувати через пороги баржу з притороченими до неї
човнами, які тягнули в Олександрівськ для продажу.
Вів судно старий лоцман, представник привілейованої, але небезпечної
професії. Робота лоцманів добре оплачувалася, з них не брали податки,
вони володіли полями і пасовищами, розташованими навколо Лоцманської
Кам′янки. Також у їх розпорядженні була каса взаємодопомоги для
утримання сімей загиблих лоцманів. Отже, подорож була цікавою. Перед
підходом баржі з човнами до найстрашнішого порогу під назвою Ненаситець
віддавалися жваві команди, робилися спеціальні приготування і
прив′язувалися люди. Але… Перед самим порогом звучала остання команда:
«Молися!». Нижче порогів, на рівнинній ділянці річки часто можна було
побачити плаваючі трупи плотогонів, що так і не дійшли з плотами із
Верхнього Дніпра на Нижній. Так що пороги не були лише зачаровуючим
видовищем, а експедиції Дніпром – безпечним променадом. На щастя, для
друзів тоді все скінчилося благополучно.
Дніпрогес
Проекти дамби для затоплення порогів і поліпшення судноплавства
Дніпром розроблялися ще з першої половини XIX століття. У другій його
половині на порогах були зроблені канали, але це не вирішувало проблему
судноплавства, особливо крупного. Детальні дослідження річки
фахівцями-гідрологами проводилися в 1917–1919 роках, в основному на
ентузіазмі дослідників. Ні постійної влади, ні засобів у цей час не
було – тільки невпинна боротьба за владу. Одні захоплено билися, інші
захоплено працювали. І ось – 1921 рік, план ГОЕЛРО; 1927-й – початок
будівництва Дніпрогес; 1939 рік – побудована найбільша в Європі дамба.
У 1934 році створюється перше водосховище на Дніпрі – Дніпровське
(тепер – Запорізьке); у 1956-му – Каховське; у 1961-му – Кременчуцьке
(основний регулятор розташованого нижче за каскад), у 1964-му –
Дніпродзержинське; у 1965-му – Київське, у 1974-му – Канівське.
Паралельно було утворено безліч ставків, тільки в басейні Самари їх
близько 1200. Зараз об′єм всіх водосховищ і ставків у басейні Дніпра
перевищує об′єм його стоку в маловодний рік, що суперечить водному
законодавству.
Гідробудівництво
дозволяє людині виробляти електроенергію, здійснювати судноплавство,
іригацію і водопостачання міст і сіл, рекреацію. Проте часто, що людині
благо, то природі – смерть. Особливо якщо за упорядкування цих благ
беруться без міри.
Затоплення річкових долин приводить до втрати найбільш родючих і
зволожених ділянок, територій з великою різноманітністю екологічних
умов, флори і фауни. Весною це зони нересту і нагулу риби.
Підняття рівня ґрунтових вод веде до підтоплення навколишніх
територій, що в даний час відчувається не лише на прилеглих до
водосховищ землях.
У результаті багаторічної хвильової абразії відбуваються розмиви
берегів (на крупних водосховищах – до 40 метрів у рік). Це часто не
береться в розрахунок прибічниками водосховищ. Від колись обширних
степових ділянок по берегах залишаються вузькі смуги між водою і
ріллею. Водозахисні смуги, що стримують змив ґрунту, добрив тощо,
практично зникають.
Змінюється на озерний гідрологічний режим річок, гідрохімічний
режим, біднішає склад водних співтовариств, особливо в нижніх частинах
водосховищ, де умови стають одноманітними. Промислові види риб
замінюються малоцінними. У застійних ділянках масово розвиваються
окремі види рослинності (синьо-зелені водорості – ціанобактерії).
Краєві плеса водосховищ і невеликі затоки часто заростають більше ніж
наполовину і поступово перетворюються на очеретяні болота.
Створення
водосховищ спричиняє ще більш інтенсивний розвиток промисловості на їх
берегах і прогресуюче промислово-побутове забруднення. Відбувається
інтенсивне накопичення забруднюючих речовин, особливо в донних
відкладеннях. У роки «перебудови» працівники однієї з фірм намагалися
розробити план здобичі і продажу за кордон донних відкладень Дніпра у
вигляді добрив, поки не одержали результати гідрохімічних аналізів
лабораторії НДІ біології Дніпропетровського національного університету
(ДНУ). Вони показали високі рівні забруднення радіонуклідами, важкими
металами, нафтопродуктами, пестицидами. Адже в довоєнний час з Дніпра
можна було пити воду! Затоплена лугова рослинність – найбільш
відповідний субстрат для нересту більшості риб. Періодично затоплювані
під час повеней заплавні луги, що служили раніше нерестово-нагульними
ділянками, перетворюються на постійні акваторії, що лише частково
виконують ці функції. Біля гирла Самари повінь була особливо тривалою
(повінь Самари змінювалася дніпровською).
Співробітники
археологічної експедиції ДНУ знаходять на берегах Дніпра культурні шари
стародавніх поселень, складені кістками крупних риб (найкрупніші з них
– осетрові). На нашій ділянці Дніпра раніше мешкали популяції вугра,
7 видів осетрових, зараз зрідка виявляється лише стерлядь. Зниження
рівня повені за рахунок накопичення весняних талих вод у ставках і
передпаводних попусках на гідровузлах приводить до порушення
гідрологічного режиму заплавних лісів, висушування заплави,
впровадження заносних видів (наприклад, аморфи чагарникової, яка в
середині XIX століття вирощувалася в садах Катеринослава, а зараз у
заплавних лісах створила непрохідні чагарники), зменшення весняної
промивки заплавних водоймищ та їх заболочуванню.
…У домі, який побудував Джек
Дніпрогес будували в основному американські фахівці, що мали до
цього часу великий досвід створення крупних дамб. Вони пропонували
побудувати уздовж Самари греблю й не затоплювати всю її заплаву, від
Новомосковська до гирла. Але тоді це було дорого. Пізніше такими
греблями відгородили пригирлову частину річки Базавлук під час
будівництва Каховського водосховища – другу, піщану терасу лівого
берега Дніпра вище за Дніпродзержинську дамбу. І таким чином зберегли
територію.
Проте перше наше водосховище створювали не лише «джеки». До
будівництва був залучений широкий круг вітчизняних фахівців різних
профілів. У 1927 році член-кореспондент Академії наук УРСР професор
Дмитро Онисифорович Свиренко заснував Дніпропетровську гідробіологічну
станцію для вирішення проблем, спричинених будівництвом Дніпрогес,
перетворену в 1938 році в Дніпропетровський інститут гідробіології
(нині інститут гідробіології ДНУ). З її лабораторій вийшло багато
відомих учених, таких як Мельников, Журавель, Лубянов, Федій, а також
перший у Радянському Союзі полярний дослідник і міністр ВМФ СРСР
П. П. Ширшов. У травні 1927-го була проведена перша експедиція на
Дніпро й Самару, а з 1928 року почалися планомірні дослідження ділянок
цих річок на місці майбутнього, а потім і існуючого водосховища. Перші
екологи нашого краю вивчали Дніпро всесторонньо: гідрологію і
гідрохімію, водну і прибережну рослинність, організми товщі води
(планктон), донного населення (бентос), іхтіофауну. І проводили
щорічно, як мінімум, три експедиції від Верхньодніпровська до
Запоріжжя. І так – до 1941 року, потім з 1947-го і до часу «перебудови».
А як же у період війни й окупації? Іноді просто дивує багатоплановий
господарчий підхід загарбників. У 1941 році німецький біолог Шредер
збирає співробітників Інституту гідробіології, які не змогли
евакуюватися (засновник інституту Д. О. Свиренко помер в евакуації на
Уралі), і організовує продовження досліджень Дніпра. Зауважте, в
унікальній ситуації, що не мала аналогів: після вибуху дамби Дніпрогес
і відновлення річкових умов. У 1943-му Шредер збирає всі матеріали
досліджень і відвозить їх до Німеччини. Говорять, після війни
співробітники інституту професори Мельников і Журавель переписувалися
із Шредером, але цим зацікавилися органи, так що ми не знаємо, чим
закінчилося це спілкування фахівців і де тепер матеріали досліджень
військових років.
Отже, повернемося до перших років існування водосховища. Після
першої експедиції на Самару Свиренко відзначав, що підійматися по ній
на човнах було дуже важко, а вище Новомосковська – практично неможливо
через сітки, що повністю перегороджують русло. А риба була! Прибічники
водосховищ говорять: хай ми втратили землі, але одержали
електроенергію, водопостачання і рибопродуктивність. Проте ця заява
правомірна лише для перших років існування водосховища, коли затоплений
ґрунт і рослинність дають вибух біопродуктивності кормових організмів і
риб. У подальші роки рівень рибопродуктивності падає, а якщо і не дуже,
то за рахунок видів риб, що раніше вважалися малоцінними.
Геть водосховища?
Якщо
в 1930–70-ті роки основним народногосподарчим завданням було
гідробудівництво, то в даний час на перший план виходить відновлення
природних гідрологічних умов річок, і зрештою – природного стану
річкових екосистем. У сучасних економічних умовах України
народногосподарча роль водосховищ має не таке значення, як у
ХХ столітті. Тривале існування перших дніпровських водосховищ –
Запорізького і Каховського – призвело до утворення великих за площею
мілководих зон, схильних до «цвітіння», надмірного заростання
очеретяними угрупованнями й заболочування. При створенні Каховського
водосховища були затоплені величезні площі цінних заплавних земель,
Конкські, Базавлукські, Покровські плавні. Навіть досягнення такої
важливої мети, як іригація південних посушливих земель, не вимагало
створення величезного водоймища. Створене на річці штучне водоймище
прагне знову перетворитися на водотік, поступово замулюючись і
заростаючи біля берегів. Термін життя ставків 25–50 років, крупних
водосховищ – 200–300. Один ставок на річці Вороній, яка тече від
Синельникове, створений при будівництві траси Москва – Сімферополь, вже
перетворився на річку.
А
може, слід допомогти і водосховищам повернутися до старого Дніпра? Все
частіше звучать голоси про спуск дніпровських водосховищ, особливо
крупних. Навіть найбільш раціональне (і з екологічного погляду – також)
Запорозьке водосховище, побудоване на каньйоновидній ділянці Дніпра, і
те не дає спокою ентузіастам. Товариство «Пороги» у своїй програмі
розкриває езотеричне значення дніпровських порогів. Вони, мовляв,
знаходяться на одному меридіані (єрусалимський) із Соловками і
Єрусалимом і на однаковій відстані до кожного із них. Оскільки порогів
дев′ять, планет у Сонця дев′ять і місяців вагітності – теж дев′ять, то
число це магічне. Дослідження вчених, що входять у це товариство,
«дозволяють допустити, що дев′ять порогів Дніпра, розташовані між
Дніпропетровськом і Запоріжжям, є Інформаційним Полюсом Планети Земля.
Загалом, пороги потрібно швиденько оголити, спустивши Дніпрогес, що
поверне в експлуатацію 500 000 гектарів землі. Уявляєте, скільки
продукції ми одержимо на оголених «родючих мулах», до того ж удобрених
чорнобильською водою? А яка «благодать» буде сходити на тих, хто там
поселиться! Правда, дещо забули про повені, які зараз стримує режим
каскаду водосховищ.
Створення водосховища є для екосистеми річки катастрофою, ліквідація
ж водосховища, як екосистеми, що вже склалася, і частини господарчого
комплексу, – теж. Подібно до проектів побудови, навіть поступове
пониження рівня водосховища також вимагає розробки проектів;
геологічних, гідрологічних, гідрохімічних, ботанічних, зоологічних
досліджень.
І останнє питання: що буде що на місці мілководдя, що оголилося, в
межі міст в умовах прогресування на даний момент дерібана міської
землі? Чи дотримуватиметься режим водозахисних смуг на нових
прибережних територіях, якщо він і зараз не дотримується на тих, що
існують? У водному кодексі йдеться про водозахисні смуги крупних річок
і водосховищ у межах 100-метрової зони, де нічого не можна, окрім
відпочинку. Але в населених пунктах цей закон, як правило, не
дотримується.
...Отже, ми відправляємося в експедицію Дніпром. Уже завантажено
експедиційне обладнання, застукав старенький дизель, піднявши свій
150-сильний «табун». Віддані кінці, затанцювали по стінах каюти
відблиски... Так бувало раніше, а зараз можна хіба що пройтися з
рюкзаком берегами наших річок «у межах водозахисних смуг», взяти проби
води і всього, що в ній є, обробити цей матеріал та розповісти людям
про результати.
Якщо, звичайно, вони захочуть про це дізнатися...
Борис БАРАНОВСЬКИЙ
начальник експедиції НДІ біології
Дніпропетровського національного університету,
кандидат біологічних наук
Оригінал статті: http://www.exp21.com.ua/ukr/special/71-5.htm
